Ukrainian Belarusian English French German Japanese Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish

Планування спадковості в управлінні активами фермерського господарства

Шановні власники фермерських господарств! Ви приклали великі зусилля та зробили неймовірні кроки на шляху побудови Вашого фермерського господарства, Вашої власної справи. Рано чи пізно настане той момент, коли Вам доведеться замислитися над тим, наскільки це важко чи легко, передати своє фермерське господарство, свій власний бізнес в інші руки, чи то родичу (дружині, чоловікові, дітям, онукам), чи то партнеру, другу або знайомому.

У цьому разі Вам доведеться планувати процес передачі власного фермерського господарства у спадок, який варто розпочати ще далеко заздалегідь. Саме такий процес і є плануванням спадковості в управлінні активами фермерського господарства.

Актуальність теми планування спадковості в управлінні активами фермерського господарства зумовлена тим, що на даний час Земельним кодексом України встановлений мораторій на відчуження земель сільськогосподарського призначення, до яких також належать землі фермерських господарств.

Так, мораторій на відчуження сільськогосподарських земель, який встановлений пунктом 15 Перехідних положень Земельного кодексу України передбачає, що до набрання чинності законами України про державний земельний кадастр та про ринок земель, не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання):

  • земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
  • земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства;
  • земельних часток (паїв).

Враховуючи практику попередніх років, можемо прогнозувати, що мораторій на відчуження цих земель у найближчі роки знятий не буде. Проте, земельні ділянки, на які поширюється мораторій, можуть передаватися у спадщину, можуть бути вилучені для суспільних потреб, а також підлягають обміну на іншу земельну ділянку відповідно до закону.

Отже, у зв'язку з тим, що землі фермерського господарства, на які поширюється мораторій, не можуть бути відчужені їх власником, але можуть бути передані у спадщину, питання плануванням спадковості в управлінні активами фермерського господарства у наш час є досить актуальним.

Матеріал, викладений у цій статті, може стати у нагоді власникам фермерських господарств, які планують передачу свого бізнесу наступному поколінню чи залишення спадку своїм родичам, або можливо сам власник фермерського господарства або його близькі стануть спадкоємцями та їм потрібно буде оформляти спадщину на себе.

Перш за все, зазначимо, що порядок спадкування фермерського господарства регулюється такими актами чинного законодавства України:

Частина 1 статті 23 Закону України «Про фермерське господарство» передбачає, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. Ця стаття містить відсилочну норму, яка встановлює, що спадкування здійснюється відповідно до закону. Таким законом, який містить спеціальні норми та регулює відносини у сфері спадкування, є Цивільний кодекс України, який набув чинності 1 січня 2004 року. Так, Книга шоста Цивільного кодексу України, що носить назву: «Спадкове право», регулює відносини у сфері спадкування. У цій Книзі детально врегульовані питання спадкування, міститься багато новел та нових положень щодо спадкування у порівнянні зі старим цивільним кодексом, який діяв ще з радянських часів.

Зупинимося на основних положеннях Цивільний кодекс України, які стосуються спадкування.

Спадкування можливе за заповітом або за законом. Спадкування за заповітом відбувається шляхом складання заповіту, тобто документу, в якому вказується кому і яке майно переходить після смерті особи. Взагалі, заповіт слід розглядати як можливість, якою може скористатися особа, щоб розпорядитися своєю власністю ще за життя на випадок смерті, склавши заповіт.

Особа складає заповіт на власний розсуд, визначає частки у спадщині або взагалі може позбавити спадщини певних спадкоємців. Заповісти особа може все своє майно або частину майна, наприклад, вказати у заповіті якесь конкретне майно щодо якого складено заповіт, наприклад, земельну ділянку, будинок, автомобіль і т.п.
Важливим є те, що при складанні заповіту від заповідача не вимагається жодних правовстановлюючих документів на майно, яке заповідається. Проте, радимо у заповіті конкретно та чітко визначити та описати майно, яке буде передано у спадщину (зазначити адресу, характеристики майна, площу, цільове призначення, якщо йдеться про земельну ділянку, тощо).

Якщо особа вирішила написати заповіт, вона може це зробити, однак його треба посвідчити чи у приватного, чи у державного нотаріуса. Законодавством встановлені загальні вимоги до форми заповіту. По-перше, право на заповіт здійснюється особою з повною цивільною дієздатністю (повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років). По-друге, заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення та має бути особисто підписаний заповідачем. Посвідчення заповіту через представників заповідача не допускається. Якщо особа не може особисто підписати заповіт у зв'язку з хворобою або фізичною вадою, за її дорученням заповіт у її присутності підписує інша особа. Відповідно підпис зазначеної особи засвідчується нотаріусом із зазначенням причин, з яких заповіт не може бути підписаний особисто спадкодавцем. Такий заповіт має бути посвідчений не менш ніж при двох свідках.

Окрім того, заповіт має бути складений таким чином, щоб розпорядження заповідача не викликало незрозумілостей чи суперечок після відкриття спадщини.

Якщо ж особа має намір скласти заповіт, але сама не може з'явитися до нотаріуса, у зв'язку з тяжким фізичним станом, вона може запросити нотаріуса додому та скласти заповіт на дому, про що буде зазначено у заповіті.

Зауважимо, що заповідач має право на скасування або зміну заповіту. Так заповідач у будь-який час може скасувати заповіт та у будь-який час скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Заповідач також має право у будь-який час внести зміни до заповіту.

Важливо знати що у спадкуванні за заповітом існує поняття таємниці заповіту. У цьому випадку нотаріус, який посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення, змісту, скасування або зміни заповіту.
Часто на практиці трапляються випадки, коли з різних причин заповіт визнається недійсним. Скажімо, заповіт складений особою, яка не мала права це робити, або складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним (абсолютно недійсним). За позовом заінтересованої особи, якою найчастіше виступає зацікавлений спадкоємець, який не вказаний у заповіті, суд може визнати заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, наприклад, заповіт був складений під впливом фізичного або психологічного насильства.

У разі, якщо ж особа за життя не визначилася з тим, кому заповідати все своє майно, відбувається спадкування за законом. В яких випадках здійснюється спадкування за законом, перш за все тоді, коли:

  1. відсутній заповіт;
  2. заповіт визнано повністю, або частково недійсним;
  3. спадкоємець за заповітом не прийняв (відмовився) спадщину;
  4. спадкоємця за заповітом усунено від права на спадкування;
  5. заповітом не охоплено усієї спадщини.

При спадкуванні за законом коло спадкоємців та частка у спадщині кожного з них визначається не волею спадкодавця, а законом. До кола спадкоємців за законом входять тільки ті особи, які визначені законодавством про спадкування. Такі спадкоємці поділяються на п'ять черг.

До першої черги належать: діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, чоловік/дружина, та батьки.

У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу за законом спадкують рідні дядько та тітка спадкодавця.

До четвертої черги відносяться особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини.

У п'яту чергу право на спадкування за законом мають інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. До цієї черги також належать утриманці спадкодавця, які не були членами його сім'ї, але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для них єдиним або основним джерелом засобів до існування.

Спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. Окрім того, частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Важливо зазначити, що законом встановлено коло осіб, які мають право на обов'язкову частку у спадщині. До таких осіб належать: малолітні (віком до 14 років), неповнолітні (віком від 14 до 18 років), повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. Цих осіб заповідач не може позбавити права на спадкування, оскільки вони спадкують незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

Розглянемо питання та процедуру здійснення права на спадкування. Так, спадкоємець вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він мешкав разом із спадкодавцем. Для того, щоб встановити факт сумісного проживання спадкоємця зі спадкодавцем, нотаріус за місцем відкриття спадщини перевіряє в паспорті відмітку про реєстрацію проживання спадкоємця та встановлює місце реєстрації проживання померлого. З моменту, як спадкоємець подав заяву про прийняття спадщини або фактично прийняв її, успадковане майно належить спадкоємцю, він має право користуватися, управляти майном. Але слід знати, що він не може ним розпоряджатися, доки не отримає на це майно свідоцтва про право на спадщину.

Важливо знати, що для спадкоємців, які на момент відкриття спадщини не проживали разом зі спадкодавцем, для прийняття спадщини законом визначений строк, який становить шість місяців та починається з часу відкриття спадщини, тобто з моменту смерті спадкодавця.

Таким чином, для того, щоб прийняти спадщину, спадкоємець повинен звернутися з заявою про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. На даний час з такою заявою можна звернутися лише до державної нотаріальної контори, а свідоцтво про право на спадщину мають право видавати відповідно лише державні нотаріуси.

Ні для кого не секрет, що для того, щоб оформити спадщину та отримати свідоцтво про право на спадщину у державній нотаріальній конторі на сьогоднішній день потрібно витратити багато часу та зусиль. Однак, 1 жовтня 2008 р. Верховна Рада України прийняла Закон №614-VI, яким були внесені зміни до Закону «Про нотаріат». Цим Законом були внесені важливі та кардинальні зміни до Закону «Про нотаріат», які зокрема, стосуються видачі свідоцтва про право на спадщину. Так приватним нотаріусам були надані повноваження видавати свідоцтва про право на спадщину та свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя в разі смерті одного з подружжя. Закон №614-VI набирає чинності 3 червня 2009 р. Отже, з цього часу приватні нотаріуси також матимуть право видавати свідоцтва про право на спадщину.

Що стосується безпосередньо спадкування фермерського господарства, то як зазначалося вище, воно здійснюється відповідно до закону. Законодавство не встановлює заборон щодо можливості заповісти фермерське господарство своїм родичам, а точніше потрібно говорити про частку у фермерському господарстві.

Правовідносини зі спадкування частки у фермерському господарстві аналогічні до припинення членства у фермерському господарстві з інших підстав. Відповідно до Закону України «Про фермерське господарство», член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок її отримання визначаються Статутом фермерського господарства.

Для спадкоємців у цій ситуації можливі два варіанти щодо реалізації свого права на спадщину.

Варіант перший передбачає, що спадкоємець (спадкоємці) за згодою інших членів господарства стає членом господарства та набирає у повному обсязі права на майно господарства. При цьому слід зазначити, що право на участь у фермерському господарстві не успадковується. Оскільки згідно зі статтею 1219 Цивільного кодексу України право на участь у товариствах і право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їхніми установчими документами, не успадковується. Тобто, у даному випадку йдеться про спадкування права на частку у фермерському господарстві.

Варіант другий передбачає, що спадкоємець (спадкоємці) виділяють з господарства частку майна фермерського господарства, успадковану ними. Така частка зазвичай оцінується та виділяється у грошовому еквіваленті. У разі виникнення спору щодо складу і вартості майна, яке виділяється спадкоємцю, це питання може бути вирішено судом за позовом однієї із сторін.

Отже, після отримання свідоцтва на право на спадщину особа-спадкоємець має звернутись до фермерського господарства із заявою про прийняття до членів фермерського господарства з передачею спадкоємцю прав спадкодавця на частку в майні фермерського господарства (при першому варіанті) або із заявою про виділення частки з майна фермерського господарства (при другому варіанті).

Що стосується спадкування земельної ділянки, власником якої є спадкодавець, то вона успадковується у загальному порядку, але з певними особливостями, які полягають у наступному: якщо фермерське господарство успадковується двома чи більше спадкоємцями, то земельна ділянка поділу не підлягає, якщо в результаті її поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка, менша за мінімальний розмір, встановлений для даного регіону. Мінімальні розміри земельних ділянок, які утворюються у результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковуються, затверджено вищезазначеною Постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 р. №1908.

Сподіваємось, інформація, надана у даній статті, допоможе фермерам та іншим зацікавленим особам правильно спланувати власну спадковість. Також з цього сайту можна завантажити презентацію автора статті щодо планування спадковості.

Ірина Франчук,
юрист Правничої фірми «Софія»
тел.: +38 (044) 331 04 85; 272 06 85


Discuss this article