Ukrainian Belarusian English French German Japanese Lithuanian Polish Russian Spanish Turkish

Канадський досвід впровадження Min/No-Till технологій

Аналіз останніх двох маркетингових років (МР) зернової галузі України свідчить, що вона була у двох крайнощах.

Перша - це катастрофічна засуха, яка охопила практично всі «зернові» області України і як результат низький врожай 29,3 млн. т., квотування та ліцензування експорту та інше. Компенсацією всього цього була висока ціна на зернові (фуражна пшениця перевищувала 1200 грн./т.), яку спричинив зростаючий попит на них та бум на ринку біопалива і яку наші виробники встигли «зловити» тоді коли Урядом були відкриті шлюзи на експорт. В результаті господарства, яким вдалось зібрати хоча б мінімальний врожай отримали за нього небувалу ціну.

Друга крайність в 2008/2009 МР - сприятливі погодні умови, небачений врожай, переважно фуражу, на рівні 53,3 млн.т. , брак потужностей для зберігання та низькі закупівельні ціни, які знизилися до рівня 500 грн. за тонну цієї ж фуражної пшениці.

Виробництво зернових культур в Україні в 1990-2008 роках

 

З наведених даних (Рис.1) можна зробити висновок, що українській зерновій галузі не вистачає стабільності виробництва, що не дає змоги збалансувати з року в рік дохідність сільськогосподарських підприємств та бути прогнозованими партнерами для імпортерів. Ще одним важливим фактором є якість продукції та оцінка потреб потенційних кінцевих споживачів нашого зерна. З точки зору виробників, переважній більшості з них бракує знань, а здебільшого самого усвідомлення необхідності впровадження новітніх технологій у виробництво для підвищення ефективності та зменшення собівартості зерновиробництва.

З проблемами високої собівартості зерна, відсутністю достатньої кількості потужностей для його зберігання, низькими закупівельними цінами (особливо під час збиральної кампанії) стикалися більшість виробників з розвинутих країн – експортерів зерна. Заслуговує на увагу, вивчення та перейняття досвіду канадських фермерів, які завдяки оптимізації та раціоналізації ланцюга постачання зернової продукції зуміли підвищити ефективність свого бізнесу і зайняти провідні позиції на світовому ринку.

Канада є одним з світових лідерів виробництва зернових, особливо таких культур як тверді сорти пшениці, дурум, кукурудза, канола (аналог продовольчого ріпаку), горох та ін. У 2008/09 маркетинговому році виробництво зерна в Канаді склало 69,01 млн.т, експорт становив 35,8 млн.т (враховуючи борошно). Відсутність прямих державних субсидій та дотацій, економічні реалії ринку, а також бажання збільшити прибутковість свого бізнесу, спонукало канадських фермерів знижувати собівартість продукції за рахунок запровадження нових технологій господарювання.

Мова йде про ресурсозберігаючі системи мінімального та нульового обробітку ґрунту, які ще називають Min-Till та No-Till.

Ці ресурсоощадні технології ще не набули масштабного поширення в Україні, але за оцінками експертів приблизно 1 млн. га обробляється відповідно до Min/No-Till. На даний час точиться дискусія між прихильниками і противниками ресурсозберігаючих технологій обробітку ґрунту, щодо їхньої доцільності та придатності для впровадження в українських умовах.

Для кращого розуміння переваг та недоліків Min/No–Till варто проаналізувати, чому все таки наші заокеанські колеги впродовж останніх 20-30 років активно переходили на ці технології і не піддають ґрунти не те що глибокому зрушенню, а у багатьох випадках сіють безпосередньо в стерню.

Основні фактори запровадження Min/No-Till, які відзначають канадські фермери:

  • необхідність підвищення ефективності зерновиробництва, іншими словами бажання отримувати більше прибутку від своєї праці. Оскільки вплинути на ціну продукції жодному фермеру не під силу, шлях для досягнення цілі один – зменшення затрат;
  • постійне дорожчання ресурсів (паливо, добрива, робоча сила та ін.);
  • "хронічна" нестача вологи в ґрунті;
  • вітрова ерозія родючих шарів ґрунтів та як наслідок пилові бурі, які були спричинені щорічним механічним зрушенням земель;
  • водна ерозія, спричинена опадами.

На даний час в трьох найбільших зерновиробляючих провінціях Канади (Манітоба, Саскачеван та Альберта) 60-70% угідь під зерновими обробляються саме відповідно до мінімальної та нульової технології обробітку ґрунту. Найбільш активно технології почали запроваджувати з середини 90-х років.

Вдалось досягнути результатів і в зменшенні машинно-тракторного парку, так ферму площею в 2000 – 3000 га обслуговує один потужний трактор, одна сівалка, зустрічаються дискові борони або культиватори і звичайно збиральна техніка. Обслуговує таку ферму переважно 3-5 працівників, в т.ч. господар з родиною. При використанні широкозахватної техніки суттєво скорочується термін посівної кампанії.

Завдяки тому, що солома та пожнивні рештки в більшості випадків не вивозяться і в жодному разі не спалюються, фермерам вдається краще зберігати та утримувати вологу в ґрунті. Пожнивні рештки дозволяють значно зменшити процеси вітрової та водної ерозії ґрунтів, сприяючи відновленню мікросередовища ґрунту та поступовому накопиченні поживних речовин, в тому числі Нітрогену. Крім того, зі слів зерновиробника з Альберти Рода Ланіера на його полях в землі збільшилась кількість дощових черв’яків, які, за літературними даними, в результаті своєї життєдіяльності сприяють підвищенню родючості ґрунту на 60-70% .

Кардинальних змін зазнала економіка виробництва зерна, перш за все через значне зменшення кількості прийомів для сівби. Фермери повністю відмовились від оранки, яка і раніше не була надто поширена в Канаді, при Min-Till допускають культивацію, а при No-Till посів відбувається прямо в стерню, яка в деяких господарствах досягає висоти 50 см. Пояснюючи такий агрономічний прийом, вже згаданий фермер зазначив, що немає сенсу завантажувати потужності комбайна не потрібним зрізанням всього стебла, а зосередитись тільки на збиранні колоска. Таким чином зменшується амортизація комбайну та споживання палива, в свою чергу збільшується швидкість агрегату, а з нею і швидкість збиральної кампанії. І все це досягається тільки завдяки зміні жатки. Інші фермери навпаки використовують комбайни з спеціальними подрібнювачами та розкидувачами соломи по полю.

Часто від українських зерновиробників можна почути що технології Min/No-Till прийнятні лише для країн Північної Америки, а для України з її ґрунтами та кліматом вони не придатні. Не заглиблюючись в порівняльні характеристики природо-кліматичних умов Канади і України, хоча вони в багатьох аспектах є подібними, звернемось до економіки господарств. Проведена вже в українських реаліях оцінка економічної ефективності (оцінка проводилась в рамках діяльності Канадсько-українського зернового проекту ) вирощування соняшника на гектар площі показує, що за технологією нульового обробітку витрати становили 829 грн/га, а за традиційною 1045 грн/га. Різниця між показниками становила 216 грн/га. Сума економії є більш ніж вагомою. Якщо порахувати економію для господарства площею 1500 га., сума збільшується до 324 000 грн.

Таблиця 1. Розрахунок затрат вирощування соняшника на гектар площі при традиційній та нульовій технології обробітку ґрунту

Операція Традиційна Нульова
Покупка насіння 132 132
Оранка та культивація 160 -
Передпосівна культивація 60 -
Посів 18 103
Вартість добрив 220 220
Прикочування посівів 21 -
Боронування 60 -
Ручне прополювання 40 40
Збирання (оренда комбайну + пальне) 306 306
Транспортування зерна з поля 28 28
Разом 1045 829

Розрахунки проводились беручи до уваги показники двох господарств Херсонської області, причому при традиційній технології сівалка була власністю господарства, а затратами вважались 18 грн/га за пальне. При нульовій технології сівалка орендувалась з розрахунку 85 грн/га за оренду і 18 грн/га також за пальне.

Деякі ризики, з якими можуть стикнутись зерновиробники переходячи на ресурсозберігаючі технології обробітку ґрунту:

  • ймовірність зменшення врожайності впродовж 1-3 років впровадження;
  • необхідність збільшення кількості внесення засобів захисту рослин;
  • ймовірність збільшення забур’яненості полів;
  • професійна та психологічна не готовність персоналу до зміни технології.

Керуючись канадським досвідом, можна виокремити наступні поради для зерновиробників, які стоять на порозі прийняття рішення щодо зміни технології на мінімальну, а згодом і нульову. Перш за все не сприймати зміну обробітку як панацею для вирішення всіх накопичених проблем, а тим більше засобом з допомогою якого можна позбутись всіх негараздів та клопотів. Дана технологія потребує зміни філософії мислення, зміни підходу до управління пожнивними рештками, технічного переоснащення, корегування сівозміни, приділяти більше уваги боротьбі з бур’янами та інше. Перед покупкою дорогого обладнання, особливо сівалки необхідно провести випробування, проконсультуватись з фахівцями та колегами, які вже мають певний досвід.

Побутує також достатньо хибна думка, що русерсозберігаючими технологіями можуть займатись виключно аграрні підприємства, які мають велику кількість землі та можуть придбати широкозахватну техніку. На даний час на ринку представлено досить широкий спектр сівалок, шириною від 3 метрів і більше, які в окремих випадках бувають ефективнішими в плані мобільності, враховуючи низьку консолідацію розпайованих земель в Україні. Крім того, як варіант для малих та середніх виробників може слугувати формальне або не формальне об’єднання для досягнення спільних цілей, в даному випадку для підвищення рентабельності зерновиробництва.

Андрій Галяс
Спеціаліст Канадсько-українського зернового проекту з питань бізнес планування та управління ризиками


Discuss this article