Тема кооперації в сільському господарстві стає все більш і більш популярною. Кожного дня в Інтернеті і друкованих виданнях публікуються новини і статті, в яких говориться про кооперативи. В переважні більшості випадків йдеться про сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи, метою яких є задоволення потреб своїх членів - безпосередніх виробників сільгосппродукції (якщо це не є об'єднання кооперативів, де існує трирівнева система кооперації). У той же час, досить частими є випадки, коли на початку статті або новини пишуть про обслуговуючі кооперативи, а в основному тексті описують риси іншого типу кооперативу - виробничого. Так у чому є відмінність між виробничим і обслуговуючим сільськогосподарським кооперативами?
В Україні швидкими темпами відбувається концентрація земель в руках великих вертикально інтегрованих аграрних компаній - агрохолдингів. При цьому в суспільстві поширюється думка, що такий спосіб розвитку аграрного сектора - чи не єдиний прийнятний для країни, і лише він може забезпечити створення додаткових робочих місць на селі, виробництво конкурентоспроможної продукції, а отже - процвітання аграрної галузі в цілому. Проте цій думці суперечить досвід більшості інших країн світу - як Східної, так і Західної півкулі. Якщо ближче придивитися до сільської місцевості в ЄС та Північній Америці, то можна побачити значно більшу збалансованість виробничої і соціальної сфер.
Публікуємо інтерв'ю від 1 липня 2011 доктора економічних наук, професора Любов Василівни Молдаван газеті "Вісті" на тему сільськогосподарської обслуговуючої кооперації.
– Як би Ви з точки зору сучасної світової практики подивилися на нинішню ситуацію у кооперативному секторі економіки України?
Треба, вочевидь, сказати, що недавно майже 800 млн. членів Міжнародного кооперативного альянсу відзначали Міжнародний день кооперації, і якщо до цього додамо, що 2012 рік проголошений ООН "Міжнародним роком кооперативів", то про місце і значення кооперації у вирішенні актуальних питань сучасного життя мільйонів людей багато говорити не доводиться.
Ресурсозберігаючі технології обробітку ґрунту, або як їх ще називають міні- і ноу-тілл, з'явилися в Україні порівняно недавно, на початку минулого десятиліття. У переважній більшості вітчизняні аграрії використовують закордонні посівні комплекси, які є ключовим елементом при впровадженні технологій. Проте стримуючим фактором служать високі ціни на цю техніку. Так, вартість на найменшу сівалку шириною 3 метри від американського виробника становить близько 30 тис. дол. США, а 6-9 метровий посівний комплекс «потягне» на всі 100-200 тис., залежно від комплектації і набору додаткового обладнання.
Основний принцип, який повинен пам'ятати керівник господарства або фермер перед прийняттям рішення про перехід на no-till, – відмова від обробітку ґрунту не є відмовою від завдань, які він виконує. Ці завдання залишаються, але до них треба підходити з іншими засобами, а часто – в інші терміни.